Відбір голови правління ПАТ “Українська залізниця” вирішили розпочати в останню п’ятницю зими 2016 року. Заяви від охочих створити компанію, що стане “найкращим прикладом ефективної організації бізнесу”, як зазначено у конкурсних вимогах, приймали до кінця березня. Завдання перед майбутнім головним залізничником країни поставили непросте: держпідприємство має стати прикладом для наслідування за рівнем прозорості, відкритості та якості стандартів управління. Тобто, такою, якої ніколи не була.

Перший конкурс на посаду генерального директора залізничного монополіста Міністерство інфраструктури оголосило 31 грудня 2014 року. На той час гендиректор Борис Остапюк подав у відставку, компанією керував перший заступник Максим Бланк, у статусі “виконуючого обов’язки”. Від майбутнього керівника залізницею на першому кадровому конкурсі вимагалося реформувати модель управління бізнесом, впровадити бізнес-процеси та інструменти управління ефективністю за кращими світовими практиками і таким чином трансформувати організаційну структуру. Гендиректор мав забезпечити ефективність і прозорість комерційних операцій компанії та зростання фінансових результатів, гарантувати стратегічну стійкість компанії під час кризових процесів. При цьому не обов’язково мав володіти досвідом роботи на залізниці. Не дивно, що за кілька днів з моменту оголошення конкурс встановив рекорд за кількістю охочих поборотися за посаду – 233 кандидати.

Експертна група з відбору кандидатів, до складу якої увійшли представники Мінінфраструктури і компаній Talent Advisors, ЕBS і Deloitte, склала “довгий список” із 11 осіб, рекомендованих до інтерв’ю, і “короткий список” із трьох. І коли міністр Андрій Пивоварський приготувався спілкуватися з трійкою обраних – Діною Немирович (фінансовий директор, директор по стратегії компанії “Фармак”), Євгеном Ромащиним (генеральний директор Corum Group) і Даніелем Валком (генеральний директор North American Interpipe до жовтня 2014 роки; Х’юстон, США), голова  комітету з призначень Джордж Логуш наполіг на розгляді кандидатур “довгого списку”. У цьому переліку претендентів фігурували екс-начальник Південної залізниці Віктор Остапчук, колишній перший заступник гендиректора “Укрзалізниці” Анатолій Лашко, екс-керівник Головного управління майнових і земельних ресурсів “Укрзалізниці” Володимир Панкратов, на той момент начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин та екс-заступник гендиректора “Укрзалізниці” Валерій Котяй. Фактичний керівник компанії Максим Бланк від участі в конкурсі відмовився. Але до відбору претендентів справа не дійшла.

Річ у тім, що одночасно з кадровим конкурсом на посаду генерального директора “Укрзалізниці” Мінінфраструктури оголосило відбір серед охочих очолити  аеропорти “Бориспіль” і “Львів”. Один із кандидатів на крісло директора головних повітряних воріт країни Кирило Звонарьов оскаржив процедуру проведення кадрового конкурсу, і Дніпропетровський окружний адміністративний суд призупинив проведення усіх трьох відборів у транспортному відомстві. І хоч через три тижні, 19  березня це рішення було скасоване й міністр інфраструктури Андрій Пивоварський обіцяв оголосити конкурс з відбору керівника “Укрзалізниці” найближчим часом, слова залишилися словами.

Держмонополія отримала голову аж 8 липня, коли колишній начальник управління Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в Запорізькій області Олександр Завгородній з легкої руки міністра Андрія Пивоварського пересів у крісло виконувача обов’язків генерального директора. Через півроку та ж рука підписала подання на призначення Завгороднього виконувачем обов’язків голови правління корпоратизованої “Української залізниці”.  Кабінет Міністрів, який тепер виконує функції загальних зборів акціонерів публічного товариства, проти такої кандидатури не заперечував. Лише у лютому в урядовців дійшли руки до розпорядження про оголошення конкурсу на заміщення посади голови правління транспортної компанії. А за тиждень до цього Кабмін “зачистив” залишки “Укрзалізниці”, звільнивши Максима Бланка. Колишній перший заступника гендиректора після призначення Олександра Завгороднього перебував на лікарняному і в своєму офісі не з’являвся.

Дивовижний збіг обставин –  того часу Кабмін провів ротацію у Наглядовій  раді “Української залізниці”. Перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Юлія Ковалів посіла крісло свого попередника по міністерству Руслана Коржа, а директор департаменту фінансів виробничої сфери та майнових відносин Міністерства фінансів Олег Мельник поступився місцем директору департаменту фінансів промисловості Мінфіну Юрію Міськіву. Іще один колишній – перший заступник міністра інфраструктури Володимир Шульмейстер – дав дорогу своєму наступникові Володимиру Омеляну.

Цікаво, що принаймні двоє колишніх членів Награди раніше висловлювали наміри позмагатися за крісло керівника “Української залізниці” на відкритому конкурсі. Руслан Корж пристрасть до залізничної галузі, точніше – до її реформування, називав “особистим професійним пріоритетом”, а в січні, подаючи у відставку з посади заступника міністра економічного розвитку і торгівлі, обіцяв докласти досвід до управління  одним із великих державних підприємств. Володимир Шульмейстер, будучи ще в ранзі першого заступника міністра інфраструктури, ініціював нечуване підвищення зарплат у державному секторі. “Я думаю, що в міністра повинно бути 400 тисяч гривень в місяць, тому що в першого заступника має бути 350 тисяч”, – говорив він в інтерв’ю “Громадському радіо”. Зрештою, чому б Шульмейстеру не позмагатися за крісло очільника залізничної компанії? “Держкомпанії, які є під міністерством, мають оборот у мільярди гривень. Дуже багато є спокус”, – не приховував захоплення фінансовими можливостями реформованих підприємств транспортної галузі Володимир Юрійович.

У Номінаційному комітеті відверто налаштовані зустріти “ідеального кандидата”, який володіє досвідом управління великими компаніями понад 5 років. А це, щонайменше, генеральний директор/голова правління. Ну, гаразд, член правління чи ради директорів. Але щоб з успішним досвідом розробки та керування складними проектами організаційних змін! А під цим розуміється трансформація моделі управління, реструктуризація бізнесу, запуск бізнесу в нових країнах, злиття/поглинання компанії.

Узагалі, вимоги до претендентів виписані з надто високими очікуваннями. Задовольнити їх зголосилися 31 кандидат.  Хто ж подав свої кандидатури на відкритий конкурс? Огляд почнемо з колишніх, професійних залізничників. Декого із них навіть звільнили з посад після корупційних скандалів.

Олександру Завгородньому випала честь трансформувати Державну адміністрацію залізничного транспорту України “Укрзалізниця” в ПАТ “Українська залізниця”. Кар’єру почав 1993 року з посади старшого електромеханіка  ДП “Придніпровська залізниця”. У 2002 році був призначений на посаду головного інженера залізниці. До призначення на посаду глави “Укрзалізниці”  працював начальником управління Укртрансінспекції в Запорізькій області. Звільнений з посади за кілька тижні до оголошення результатів конкурсу.

Борис Остапюк очолював “Укрзалізницю”з квітня по листопад 2014 року. Звільнений після звинувачень в корупції. Ця історія дещо нагадує кар’єрні віражі Остапюка: у 2005-му його призначили  заступником гендиректора “Укрзалізниці”, але в 2006 році звільнили з посади з формулюванням “за грубе порушення трудових обов’язків”. У 2010-му очолив Донецьку залізницю, але через чотири місяці його звільнили з аналогічним формулюванням.

Олександр Кава як експерт з транспортних питань коментував чи не кожен крок реформування залізничної галузі. У грудні 2014 року був призначений заступником міністра інфраструктури, однак протримався на цій посаді – до березня 2015-го.

Артем Лазня обіймав посаду заступника гендиректора “Укрзалізниці” з січня 2010 року по березень 2011-го. Курирував фінансово-економічний блок відомства. Займався впровадженням системи електронного продажу квитків. У ЗМІ повідомлялося, що він є власником ТОВ “Експрес-2” – єдиного агента з бронювання проїзних документів через Інтернет, яке з продажу кожного електронного квитка отримувало комісію.

Це сьогодні Олексій Кривопішин працює радником столичного мера Віталія Кличка. А в 2002-2005 і з 2006-2015 роках він очолював Південно-Західну залізницю. Розслідування журналістів про корупцію на цьому підприємстві і призвело до звільнення Кривопішина.

Не менше життєвих сил залізниці віддав і Віктор Остапчук. Він працював на Південній залізниці з 1982-го по 2005-й рік, останні 5 років очолював її. Кандидат технічних наук, професор Української державної академії залізничного транспорту. Академік Академії транспорту України, народний депутат України, Герой України.

Іван Федорко трудову кар’єру почав у 1985 році. Працював на Одеській і Південно-Західній залізницях. Був заступником Олексія Кривопішина і Олександра Завгороднього.  З липня 2015 року по січень 2016-го виконував обов’язки керівника Придніпровської залізниці.

Володимир Шульмейстер своєю перевагою назвав досвід. Із 2005 по 2009 рік обіймав керівні посади (фінансовий директор, заступник генерального директора, директор) в групі компаній “Фокстрот”. З 1997 по 2005 рік працював в іноземних компаніях в Нідерландах, Великобританії і Швейцарії. Тому має і проєвропейське бачення, і розуміння тонкощів українського бізнесу. Обізнаний: за рік роботи в Мінінфраструктури усвідомив виклики, які стоять перед залізничною галуззю, аби розробити стратегію і план реформування компанії. Знає й керівників провідних міжнародних компаній та фінансових інституцій. А ще – непідкупний, нетерпимий до корупції. Ну, і зі знанням мов незле: українська, англійська, голландська, російська – вільно.

У вимогах до претендентів зазначено, що відмінне знання англійської мови буде значною перевагою при відборі голови правління. Іще більшою, аніж наявність вищої освіти і додатково – диплома в галузі менеджменту або бізнес-адміністрування. Обов’язкова опція – відсутність конфлікту інтересів. Зважаючи на реалії, гідного кандидата варто пошукати за кордоном.

Даніель Куруч у 2014 -му очолював Чеські залізниці. Він втілив кілька амбітних планів: скоротив витрати ЧЗ і чисельність штатних працівників, а також підготував до продажу станцій і вокзалів.

Девід Пірсон сертифікований бухгалтер, у 1992 році закінчив Simon Fraser University (Ванкувер, Канада), отримав диплом Bachelor of Business Administration (B.B.A.). Із липня 1999-го по липень 2011-го був головним виконавчим директором Deloite CIS. Керував операціями компанії в 11 країнах СНД, в тому числі Україні і Росії. Із червня 2011 року – Senior Leader / Chief Sustainability Officer в аудиторській компанії Deloitte Touche Tohmatsu Limited.

Ремігіуш Пашкевич є випускником факультету інженерії довкілля Варшавської політехніки та Національної школи держуправління. Наприкінці 1990-х працював в Міністерстві фінансів, а потім в Національному банку Польщі. Потім пішов у найбільшу нафтопереробну компанії Польщі PKN Orlen. Із 2010-го керував хімічною компанією Anwil. Має досвід участі в конкурсах: у 2012 році виграв відбір на керівника PKP Polskie Linie Kolejowe S.A., якою керував до квітня 2015-го.

Мацей Овчарек у 2000-х працював у телекомунікаційних компаніях Польші, до 2012 року керував енергетичною групою Enea.

Войцех Бальчун закінчив політологію в Університеті в Катовіце і прослухав курс MBA, підтверджений Роттердамської школою менеджменту Erasmus University. Очолював найбільший польський банк PKO і польську залізницю PKP Cargo. Грає на гітарі.

Віталій Струна з листопада 2011-го по червень 2013-го очолював “Залізницю Молдови”. До цього працював віце-президентом румунської транспортної групи Grampet, радником президента Lukoil Romania, директором департаменту імпорту-експорту нафтопродуктів, транспорту і логістики компанії Zeta Mol, директором департаменту продажів компанії Ambasador Motors.

Азамат Капєнов ризикнув податися на конкурс з посади заступника гендиректора з розвитку бізнесу на території СНД і суміжних держав АТ “Федеральна вантажна компанія” (Росія). До цього тривалий час працював в АТ “НК” Казахстан Темір Жоли “, в тому числі на посадах: віце-президент АТ” Центр транспортних послуг “, заступник генерального директора ТОВ” Транспортний холдинг Казахстану “, віце-президент з оперування і логістики” АТ “Казтеміртранс”. Казахські ЗМІ називають його зятем прем’єр-міністра Республіки Казахстан Каріма Масімова.

Штефан Вольтнер Хофсаес входить до правління ПАТ “Українська залізниця”. Кар’єру почав у 1989 році консультантом з управління логістичним проектом у  компанії Siemens, а з 2008-го працював керуючим директором компанії Tewet AG. Був головним керівником проекту із впровадження двох ліній метро в Афінах.

Андрій Сірко-Галущенко, громадянин Канади. Заснував компанію SARS, очолював представництво інвестиційного банку Renaissance Capital в Україні. Консультував найбільші корпорації Канади, США та Європи, має великий досвід проведення трансакцій по злиттю і поглинанні. Він брав участь в проведенні приватизаційних трансакцій і угод по залученню фінансування у галузі високих технологій, електроенергетики, нафти та газу, фінансів у США і країнах Латинської Америки. Брав участь в організації та проведенні трансакції з викупу міноритарних пакетів акцій ЗАТ “УТЕЛ” ВАТ “Укртелеком” у іноземних акціонерів – компаній AT & T, Deutsche Telekom і KPN; продажу компанією AT & T Corp. належить їй пакета акцій в компанії RTDC Corp. компанії MCT Corp .; придбання компанією AES Corp. пакетів акцій “Київобленерго” і “Рівнеобленерго”; продажу компанією AES Corp. належних їй активів в Грузії компанії РАО ЄЕС.  Та чи не найбільша перевага Андрія Сірка-Галущенка – його дружина. Юлія Клименко працює заступником міністра економічного розвитку і торгівлі України – керівником апарату. Троє з  чотирьох її дітей носять прізвище Сірко-Галущенко, як можемо прочитати у декларації.

Комусь із них урядовці доручать управляти залізничною монополією.