Гроші чималі, за нашими мірками, але по-іншому ніяк. Невже ми тішимо себе ілюзією, що керівник компанії з мільярдним оборотом буде працювати за офіційні 10-20 тис грн на місяць, не красти і захищати інтереси держави? Управлінець все одно буде прагнути отримати більше – але вже іншими способами, а його головним завданням стане захист інтересів того, хто йому доплачує.

Маленькі зарплати в обмін на більшу корупцію ми вже проходили – збитки держкомпаній 2014 року склали 117 млрд грн, що не завадило їх керівникам їхати з роботи на дорогих машинах. Ці 117 млрд громадянам довелося компенсувати з власної кишені – бюджету країни.

Талант коштує дорого, а менеджерський талант має свою конкретну ціну, виражену в економічному ефекті від управлінця. У цьому сенсі приклад нової команди в “Укргазвидобуванні” показовий. За 10 місяців нова команда заощадила 920 млн. грн. на закупівлях і заробила додатково 550 млн грн за рахунок прозорої реалізації продукції. Ці гроші залишилися у компанії, а не потрапили в кишені тих, хто раніше “заробляв” на цьому потоці. Звичайно, такі дії не влаштовують корупціонерів, які хочуть відкотити назад і перенаправити фінансові потоки компанії собі в кишеню. Вони, зокрема, критикують директора Прохоренка за зарплату в мільйон, але навіть станом на зараз його компенсація становить менше 1% від того, що він вже зробив для компанії.

Приблизно те ж може очікувати і нових керівників “Укрзалізниці” і “Укрпошти”, і, здається, вони віддають собі звіт, що їхнє завдання – не тільки підвищити операційну ефективність. В першу чергу вони зіткнуться з проблемою корупції. Сувора правда життя така, що кожне підприємство мало змінювану еліту, яка, як прибій, на регулярній основі оновлювала корумповані верхні поверхи. Середні рівні отримували доплати “у конвертах” за мовчання, а нижні – крали що могли. І це влаштовувало всіх учасників. Система буде чинити опір, але її треба зламати. Інакше – ніяк.

Суть реформи зарплат у держкомпаніях в тому, щоби відійти від популізму низьких окладів і почати вимірювати компенсацію керівника, виходячи з конкретних цифр економічного ефекту. Заробив для компанії – отримав для себе.

А в державних органах система працює майже так само! Скоротивши кількість співробітників Мінекономрозвитку на 50% і піднявши зарплати удвічі, у нас вийшло хоч якось зацікавити і залучити нових працівників з високою кваліфікацією, західними дипломами і знанням мов, а головне – підтримувати нульову толерантність до корупції. Державна машина приймає рішення, які стосуються мільйонів людей, і ми повинні мати можливість залучити туди кращих з кращих.

Зараз завдання суспільства – допомогти новим керівникам держкомпаній зламати цю стару систему. Ми повинні підтримувати принцип максимальної конкурентності та ринковості в оплаті праці менеджерів, які керують нашою власністю, але ніхто не збирається “дарувати” їм їх зарплати. Наше завдання: стежити, щоб менеджери не просто отримували гроші, а заробляли кожну гривню.

У колишній системі менеджерів держкомпаній можна було “купувати” оптом, але потім “економія” на їхніх зарплатах дорого обходилася і державі і суспільству. Держава конкурує за талант з комерційним сектором, і якщо ми хочемо, щоб найважливіші для країни компанії керувалися в наших інтересах, ми повинні бути готові оплачувати цю працю.

Написано для “НВ”