У створенні Закону “Про державну службу”, окрім чиновників та юристів, брали участь представники громадського сектору. Серед найактивніших – відомий консультант у сфері корпоративного управління та управління персоналом, генеральний директор компанії R&C Kyiv Group LLC Жанна Балабанюк. В ексклюзивному інтерв’ю “Кадрам” пані Жанна розповіла, які перешкоди стояли на шляху розробників закону, яку зарплату отримуватимуть держслужбовці та як держава зможе посперечатися за кращих працівників із корпоративним сектором.

Жанно, ви є однією з розробників Закону “Про державну службу”. Чи все вдалося втілити у цьому документі?

– Звичайно, він неідеальний. Але спрямований на кардинальні зміни, і вперше з’явилася надія, що вони відбудуться. Можу назвати п’ять ключових моментів цього закону.

Перше – запровадження інституту державних секретарів у міністерствах. Йдеться про відділення політичних посад від управлінських. Адже політичні посади можуть змінюватися. Наприклад, прийшла нова партія до влади, обрала міністра. Але важливо, щоби не було тієї ситуації, яка є зараз, коли склад міністерства не сталий, а залежить від поличної кон’юнктури. Коли приходить нова політична сила або коаліція до влади, і заступники міністрів, керівники департаментів змінюються. Секретар же керує міністерством, незалежно від того, яка політична сила нині керує, і апарат міністерства залишається сталим.

Другий момент – частина посад, які належали до державної служби, але такою не були (краще все-таки вживати публічна служба), виводяться з категорії держслужбовців. У них залишаються зарплати та соціальні гарантії. Але сам статус державного службовця вони втрачають.

Це не формальна зміна, а нова філософія: державними службовцями є лише ті, хто обслуговує громадян, безпосередньо надає їм послуги.

А ті посади, які спрямовані на обслуговування самої організації та апарату – бухгалтери, фінансисти, секретарі, водії…

… помічники народних депутатів?

– … і помічники, і патронажна служба – без статусу. Зрештою, при розгляді закону у параменті виявилося, що у помічників достатньо впливу, аби лобіювати свої інтереси (посміхається).

Третій ключовий момент – конкурси на ключові посади. Відбір передбачає три етапи: тестування, кейсова частина та співбесіда. Причому людина не може йти далі, якщо не пройшла певний етап. Не подала правильно документи – стоп. Не пройшла тестування – наступний етап без неї.

Четвертий момент – змінюється підхід до оплати праці державних службовців. Раніше вони мали тисячу-півтори тисячі заробітної плати – як ставка. А всю решту їм писали 300-400% премії. Відповідно, отримували 4 тисячі гривень на руки. Розмір премії залежав від стосунків із керівником. Маєш гарні стосунки – випише 300% премії, гірші – сиди на ставці. Зараз стосунки вбік, оцінюємо: за ефективністю, результативністю та продуктивністю роботи. Ставка тепер становитиме 70%, решта – премія – залежатиме від результатів роботи.

І п’ятий ключовий момент – загальна пенсійна система. На цьому наполягли представники всі громадських організацій. Цій ідеї чинили перепони, у Мінсоцполітики, наприклад, говорили: трупом ляжемо, але цього не допустимо. Але закон визначає єдину систему пенсійного забезпечення.

Чи зможе громадськість впливати на процес відбору кандидатів на посади державних службовців?

– За законом, громадськість представлена третиною у комісії вищого відбору. Але, щоби не було розмов, що громадські організації не мають відношення до державної служби, визначені певні критерії для їхніх представників. Зокрема, вони мають цим напрямком займатися, у них мають бути експерти, публікації, реалізовані проекти. Враховуючи те, що все це процес тривалий, перша комісія буде сформована протягом двох місяців – не швидше.

Чи цікавляться громадські організації проведенням конкурсів?

– Чесно кажучи, навіть при розробці закону бажаючих від громадського сектору було зовсім мало. Хотілося б, щоб громадські організації були активними, подавали свої кандидатури, долучалися. Зараз запускаються конкурси по всій країні. І всі зацікавлені в тому, щоб вони пройшли прозоро та відкрито. Саме громадськість має бити тривогу, якщо конкурси гальмуватимуться. Зараз діють громадські, експертно-консультативні ради. І якщо люди прийшли не покричати-покритикувати та самоствердитися, а працювати, то така можливість є.

Узагалі, коли говорять про громадськість, у мене двояке відчуття. От кажуть: немає реформ. А як ви доклалися до того, щоби реформи були? Є можливість долучитися до експертизи, законодавчої ініціативи – у тій сфері, в якій ти компетентний. І зрушення ми вже бачимо. Наприклад, приходить від Нацагентства лист: є пріоритети нового прем’єра, потрібно, щоб громадськість внесла пропозиції. Отже, запит на нашу діяльність є. І коли кажуть: “Мені не дають, у мене не виходить…”,  я розумію, що не виходить у тих, хто не пробував. Система захищається, не хоче змінюватися. Але ми змінюємо.

У держслужбовців будуть вищі посадові оклади. Про які суми приблизно йдеться?

– Є 9 категорій – 9 груп. Найнижча платня – це півтори мінімальні зарплати, 2250 гривень нині. У перехідних положеннях передбачене поступове збільшення зарплати. Якби була можливість забезпечити фінансування з бюджету, тоді можна було піднімати відразу. А так – поетапне підвищення. Спочатку півтори мінімальні, потім дві. Дві “мінімалки” – це те, з чого маємо стартувати.

А чи потрібен  так званий “спецфонд” для доплат держслужбовцям, аби позбулися “корупційної спокуси”?

– Я вважаю, що фінансування державних службовців має відбуватися винятково з державного бюджету. Інших джерел фінансування не може бути – про це записано в перших статтях закону. Так, були ініціативи щодо створення такого фонду за зразком в інших країнах. Але, на мій погляд, це не спрацює. Не може такого бути, що сидять люди в одному відділі, і один з них отримує 5 тисяч гривен, інший – 15 тисяч. Інша річ, що може бути технічна допомога Європейського Союзу на реформу державної служби. Зараз триває погодження стратегії реформи державної служби з європейцями. І якщо під цю реформу буде надано фінансування, тоді кошти підуть до бюджету, щоби на перехідний період збільшити зарплату. Так робили у Польщі. Але ж за два роки ми маємо розвинути економіку настільки, щоби тримати цей рівень. І тут ключове питання: чи зможемо ми далі тримати такий рівень оплати?

Ідеологи закону стверджують, що державна служба може реформуватися за прикладом комерційних структур. Зокрема, збираються перенавчати кадрову службу, щоб вона відповідала стандартам комерційних HR. Чи це можливо за нинішніх умов?

– Звичайно, якщо ми хочемо щось реформувати, треба, щоб на ці посади прийшли професійні люди з відповідними навичками. Зокрема, і в службу управління персоналом. Зараз ці служби досить слабкі. Вони орієнтовані на кадрове адміністрування. Так само в Нацагентстві – у них HR немає. Є дуже потужний юридичний блок, є блок, який займається навчанням тощо, але кадровиків, по суті, нема. Положення про службу управління персоналом слід доопрацювати. Бо виходить, що ми в законі заклали багато речей, які мають реалізовуватись, а людей немає. Тому вся надія на людей, які є в Нацдержслужбі. Нехай перенавчають принаймні тих керівників і співробітників служби управління персоналом, які є. Враховуючи, що закон ставить перед ними нові завдання і новий рівень компетенції, сподіваюся, що ці зміни відбудуться.

Які люди мають прийти на державну службу? Справжні реформатори?

– От ви здивуєтеся, але ні! Можна бути найкращим реформатором, вміти генерувати ідеї. Але вміти реалізувати це на практиці – це зовсім інша річ.

Чому не допомогло, коли прийшла до міністерств частина людей з бізнесу? Бо вони потонули у бюрократичній трясовині. Адже тут процес узгодження триває набагато довше, ніж у комерційному секторі.

Треба вміти впроваджувати зміни, працювати зі зворотнім зв’язком, зі спротивом, з реакцією. На даному етапі нам непотрібно багато візіонерів на державній службі. Потрібні управлінці, які вміють впроваджувати зміни, є ефективними у трансформації.

Цей закон дозволить зробити державну службу привабливою для найкращих працівників?

– Це станеться тоді, коли держава почне формувати бренд роботодавця – як внутрішній, так і зовнішній. І насправді реалізовуватиме те, що декларує. Якщо ми хочемо реальних змін, то маємо все робити, щоби професіонали хотіли прийти на державну службу, мали гарантію, що зможуть там розвиватися. Тут важлива роз’яснювальна робота на рівні перших осіб держави. Вони мають говорити, чому люди повинні працювати у державній службі, які у них будуть можливості. Держава має стати одним з найкращих роботодавців. Це серйозний виклик і мета, але її цілком реально досягти.