Юлія Ковалів

перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України

“Бюрократ” – слово майже лайливе в реформаторському середовищі. Бюрократ – це такий особливий вид інертного держслужбовця, який орієнтований на процес. Бюрократія – це замовляння проблем і небажання/страх приймати рішення. Це тонни доручень заради видимості процесу і кулуарні війни в тонкому світі написання “служебок” і відписок.

На мій погляд, бюрократів на держслужбі сьогодні більшість, і в такому стані вони небезпечні для суспільства. Корупціонера можна і потрібно посадити, а до бюрократа ніяк не підкопаєшся – у нього все чітко за інструкцією. Не важливо, що інструкція 1989 року і її давно з’їли миші. Але головне, якщо всіх звільнити – хто прийде на їхнє місце?

Державна служба переживає гострий кадровий голод. Сьогодні молоді люди в 99% випадків приходять працювати на державу в якості консультантів або в проектні офіси при міністерствах, які фінансують міжнародні донори. Ці люди – компетентні, професійні, здатні подивитися на проблему незашореним поглядом і переосмислити систему. Додаткова вартість їхньої роботи не йде в порівняння з більшою частиною держслужбовців. Бо ж не йде в порівняння і їхня конкурентоспроможність на ринку праці. Звичайно, усі ці професіонали вірять в нову Україну, але як багато з них готові будувати її на зарплату молодшого спеціаліста?

Постійна плинність навіть високопрофесійних кадрів (а вони є на держслужбі, і ми їх бережемо як зіницю ока) породжує те, що я називаю lack of continuity, або недостатню наступність і послідовність роботи в держорганах. Помножте це на закостенілу систему, повсюдну орієнтацію на процес і людей, які ще добре пам’ятають Держплан – отримаєте пекельну машину, яка знищує Україну зсередини.

Здавалося б, новий Закон “Про держслужбу” повинен змінити все на краще – на відкритих конкурсах в міністерства і відомства повинні прийти нові, добре освічені і професійні кадри. Вони будуть мати відповідні знання, мотивацію, говорити на іноземних мовах, мати рівень освіти не нижче магістра і будуть обрані на конкурсах в умовах жорсткої конкуренції. Останнє якраз і викликає сумніви –

черга на роботу в міністерствах не стоїть і не буде стояти. Тому що вимоги, які виставляє держава – як мінімум менеджер в McKinsey, а компенсація – як у бухгалтера з глибинки.

Я глибоко переконана, що й у лікарів, учителів, шахтарів повинна бути гідна зарплата. Але парадокс полягає в тому, що тільки компетентні та добре мотивовані працівники державного апарату можуть забезпечити підвищення рівня зарплат для інших працівників бюджетної сфери.

Тут з’являється основне протиріччя. У розумінні суспільства держслужбовець – це біоробот, який працює 15 години на добу, не їсть, не спить, але дуже швидко, якісно і безкоштовно реформує країну. Це не так. І, зберігаючи статус кво, ми породжуємо або неефективність, або корупцію.

При цьому помилково припускати, що блага реформаторська ідея (яка часто впирається в товсту стіну внутрішнього опору системи) або так званий “challenge” може довго виступати мотивуючим фактором. До того ж, поспішаю вас запевнити, що бізнес надає широкий спектр ідей і можливостей змінити світ, які захоплюють молодих людей і вже відомих професіоналів не менше, а іноді і більше, ніж реформи.

Наостанок хочу поділитися цікавим і сумним спостереженням. Нещодавно медіа та соцмережі в черговий раз розтиражували повідомлення про те, що деякі члени Кабінету Міністрів у червні “розбагатіли” на 20 або більше тисяч гривень. Я вирішила поцікавитися, що ще можна робити в Україні, щоб заробляти таку суму. Не дуже ретельний перегляд вакансій на сайті пошуку роботи, показав, що за 20 тисяч гривень на місяць можна влаштуватися керуючим в кафе, за 27 – гувернанткою зі знанням французької мови, а за 30 – неконфліктним адміністратором магазину одягу. Висновки пропоную зробити вам.

Написано для “НВ”