Роман Бондар

радник, партнер рекрутингової компанії Talent Advisors

Корупційні провокації, політичний тиск, афілійованість і часткова (повна) інтеграція держпідприємства в олігархічний бізнес, неефективність процесів, надлишкова чисельність, примітивність управлінських систем, архаїчність корпоративної культури, практично нульова автоматизація, низька кваліфікація персоналу, нервова профспілка та інші біди – це лише особливі параметри завдання, яку повинна вирішити найвища посадова особа компанії (CEO).

Це може здатися дивним, але є ті, хто повністю націлений на подібного роду завдання змін. І для таких CEO державні підприємства – чудове місце для випробувань себе.

Гадаєте, у приватному секторі простіше? Наприклад, Саймону Чернявському – витягати “Мрію” (агрохолдинг, який у серпні 2014 допустив технічний дефолт. – “Кадри”) або Юрію Курмазу змінювати “Укртелеком”? За рівнем складності та обсягами стресу роботу трансформаційних лідерів нема з чим порівнювати.

Так, у загальному пакеті ризиків держкомпанії мають те, що зрідка буває у приватних: різноспрямованість інтересів і намірів стейкхолдерів верхнього рівня, відсутність політики приватності або будь-яких чітких очікувань (не кажучи вже про стратегію), тотальне проникнення корупції та великий обсяг пов’язаних інтересів. Але і з цим можна працювати.

Для тих, хто хоче рухати зміни, кадрові конкурси – шикарна можливість еволюціонувати, вирішуючи складне завдання, не кажучи вже про те, що залишитися в історії і робити внесок, змінюючи Україну. Як це вже зробили Олег Прохоренко (голова правління ПАТ “Укргазвидобування”. – “Кадри”), Ігор Смелянський, Войтек Бальчун і багато інших.