Торік у травні набув чинності Закон “Про державну службу”. Рік – доволі тривалий період, щоби оцінити переваги та відзначити недоліки закону. Підбити підсумки його дії “Кадри” запросили заступника голови Національного агентства з питань державної служби Андрія Заболотного. В інтерв’ю він розповів про те, скільки конкурсів проведено, чому держслужбовці не повинні залежати від зміни політичних вітрів і як зробити служіння державі популярним і престижним.

Пане Андрію, що вдалося за рік дії закону, а що потребує вдосконалення?

 – Ми бачимо хороші результати. Треба відзначити, що ця реформа дала можливість залучати нових людей на державну службу, мотивувати тих, хто працює зараз на державній службі.

Найголовніше, що вдалося зробити, – закон дав поштовх розвитку законодавства в цій сфері. Починаючи зі вступу на посаду, проходження, звільнення. Вже, на щастя, не ведуться розмови, що з приходом нових політиків у державних установах змінюються люди.

Суттєво поменшала плинність кадрів, конкурси повністю відкриті, у першу чергу, для молодих кадрів. Бо знято обмеження по віку і досвіду роботи – він дорівнює нулю. Тобто, є хороші перспективи працевлаштуватися для тих, хто закінчує ВНЗ.

Суттєвий момент – пішов рух по зарплаті на підвищення. Сподіваюся, що в державному бюджеті – як цього року, так і наступного, буде суттєве підвищення зарплат.

Окрема тема – це сама мотивація когорти людей, які вважають себе активними. Тих, хто займається формуванням політики і прагне впливати на процеси у країні. Ви бачите, що уряд робить ставку на сильних, на тих, хто має хороші знання, бажання змінювати, генерувати гарні ідеї, щоби своїм талантом, прийшовши на держслужбу, розвивати галузь, давати нове бачення. Уже зараз ми констатуємо прихід нових кадрів, зокрема, на реформаторські посади, а їх близько тисячі.

Наприклад, держсекретарі?

Так, державні секретарі – це хороший інститут, який вдалося запровадити для стабілізації ситуації в міністерствах. Нарешті саме вони управляють персоналом, відповідають за розвиток і виконання завдань, які перед ним ставить міністр.

Успішний персонал державного органу багато що вирішує. Адже все створюється руками людей – в тому числі, документи, які міністри політично підписують, презентують на засіданнях уряду. Тобто, цей закон дав можливість розвивати таланти на державній службі. Його можна так і назвати – закон про розвиток людського капіталу.

Це те, чим НАДС продовжить займатися – розвивати і давати можливість приходити на роботу новим кадрам, рости тим, хто працює на державній службі, підвищувати їхній рівень, мотивувати і стимулювати до роботи. Бо робота соціально захищена, це ще раз підтверджується законом. Всі виплати, лікарняні, відпустки. Це не так, як у деяких приватних компаніях: люди йдуть у відпустку за баченням керівництва і часто самостійно оплачують відпустки або лікарняні.

Але ж і вимоги до державних службовців часто бувають вищими?

 – Скажу відверто, ми очікуємо нову якість від тих, хто працює зараз, від тих, хто прийде працювати. Людина має бути компетентною, комунікабельною, щоб вона могла порозмовляти з громадянином, дати компетентну та якісну відповідь, вказати, куди треба звернутися або вирішити питання, якщо воно належить до компетенції посадовця. Не перекидати по інстанціях, як було колись. Мусить бути принцип єдиного вікна: людина звернулася – і їй має бути надана адресна допомога. Державні службовці повинні показувати, як у цілому піднімати всі сфери суспільного життя – незалежно від того міністерства, де вони працюють. Будь-які питання – чи то соціального захисту, чи охорони здоров’я – мусять “боліти” самому працівнику міністерства, а не тому, хто звернувся. Саме так потрібно переорієнтувати роботу державної служби, поставити її на конвеєр розвитку талантів. Тут багато прихованих талантів.

Чомусь ці таланти не вишиковуються у чергу, щоб обійняти посади на державній службі…

 – Це правда, багатьма держслужба ще не відкрита як реально цікава робота. Але ми над цим працюємо. Це теж один із пріоритетів НАДС. І прем’єр-міністр Володимир Гройсман, який дав доручення провести цю реформу, і міністр Кабінету Міністрів Олександр Саєнко, і голова Нацдержслужби Костянтин Ващенко проводять чимало заходів на підвищення престижу держслужби. Це не тільки питання оплати праці, але й служіння, ставлення до роботи. Тим більше, що ринок диктує свої умови, і зарплати на державній службі не можуть рівнятися із заробітками у приватних компаніях. Але державна служба – це робота публічна, офісна, соціально захищена і цікава у плані особистісного розвитку. Ми закликаємо всіх відкрити для себе державну службу і зробити внесок у державу своїми здобутками. Тим більше, що уряд, і президент, і парламент роблять ставку на молодь, яка вже завтра братиме участь у переговорах, комунікаціях на міжнародній арені, зможе донести візію України до світу, своє професійне бачення. І тільки професіонали, яких ми готуємо на державній службі, зможуть гідно представляти позицію держави у світі і ставити в пріоритет український інтерес.

А які недоліки закону виявлено за рік його чинності?

 – Звісно, є низка питань, які вимагають удосконалення. Вони відображені в урядовому законопроекті про внесення змін до Закону “Про державну службу” (щодо уточнення окремих положень). Проект уже внесений до парламенту. Було також чимало технічних питань, які ми побачили під час провадження конкурсів. Зокрема, у питаннях щодо класифікації посад. Або недоліки ситуаційних завдань, які отримують усі учасники. Їх виконують письмово, і людина за годину має дати розв’язок. Але впродовж екзамену тестується відповідна компетенція. Наприклад, завдання – підготувати аналітику за документом чи бачення, як розв’язати ту чи іншу ситуацію, – має відобразити конкретну вимогу, яка тестується. А на сьогоднішній момент ми даємо ситуаційне завдання, але людина не знає, на виконання яких вимог вона отримує завдання. Між тим, кандидати повинні знати, що саме тестується. Все це буде виправлено, адже ми сформували цілу систему вторинного законодавства щодо державної служби, де вирішені всі питання, що стосуються повсякденної життєдіяльності держслужбовця – від прийому на роботу, присвоєння рангів, обчислення стажу і до щорічного оцінювання.

Окремий недолік, який можна було б відзначити, – закон не охоплює всі посади і на низку політичних посад його дія не поширюється. Подібна історія була під час призначення держсекретарів, коли окремі міністри не мали бажання працювати з держсекретарями, обраними комісією з питань вищого корпусу. Можливо, хотіли інших, своїх, з ким комфортно. Але знову таки, держслужба – це не приватна компанія якогось власника. А міністр – не власник компанії.

А це можливо? Зробити так, щоб державні службовці не залежали від політики, члени старих команд не “дружили” проти нових?

 – У цьому плані показовий приклад Японії, з якої я нещодавно повернувся. Враження від візиту до цієї країни величезні. Там питання внутрішньої комунікації держслужбовців дуже прості, стосунки зрозумілі, жодних інтриг, тільки співпраця й допомога. Там державні службовці є універсальними в усіх підходах. Матеріал про розвиток людських ресурсів нам презентував керівник міжнародного департаменту, який так само добре на цьому знається, як і його колеги. Люди компетентні в багатьох галузях, вони універсальні, їх переміщують по системі. Вони готові до нових викликів, які дає їм держава. У нас же в міністерствах і відомствах є певні обмеження. Той прийшов із тим міністром, той з іншим, той вважає себе частиною політичної команди. Але держслужба аполітична, вона не повинна орієнтуватися на політичні сили. А тільки на політику, яку задає міністр, уряд. Ми, сподіваюся, з прийняттям закону залишили далеко за бортом питання, хто в якій команді. Треба тільки втілити цей постулат у життя, кристалізувати деякі положення, які стосуються налагодження внутрішньої схеми роботи. Для цього ми проводимо спеціальні заходи. 23 червня, у День державної служби, відбувся захід із державними секретарями і керівниками служби управління персоналом. Ми проводимо тренінги з питань розвитку процесів на державній службі, щоби вони ефективно інтегрувалися в посади. Сподіваюся, що після цих тренінгів посадовці знають, як ставити завдання своїм підлеглим, як із ними спілкуватися у режимі двосторонньої поваги, як мотивувати своїх працівників. Ми маємо всеукраїнський центр підвищення кваліфікації, добре оснащений, де можуть навчатися держслужбовці, посадові особи місцевого самоврядування.

Які нововведення в проведенні конкурсів плануються?

 – Серед технічних речей ми плануємо вдвічі збільшити кількість тестових питань – до 800, і подати їх із відповідями, щоби людина могла підготуватися. Також є ідея ввести психометричний тест. Хтось його називає психологічним тестом, хтось логічним, хтось – аналітичним. Він є в багатьох країнах – загальний, на розвиток мислення, на адекватність. Щоби потім не виникало жодних запитань.

А чи не планується розкривати вміст ситуаційних завдань?

 – Ця інформація доступна, коли кандидатів відбирає комісія А. До речі, Україна – одна з небагатьох країн, яка транслює конкурси. Тут є свої плюси і мінуси. Трансляція дає можливості відкритості, прозорості. Але з іншого боку, хтось може сказати – ні, я не згоден на трансляцію, і відмовитися. Це його конституційне право. Хтось хвилюється, і це впливає на результат. Але ми відкриті для громадськості – держслужбу ніхто не закриває від їхніх очей. Окрім того, технічно неможливо скрізь зробити трансляцію. Бо речі, які у Києві є простими, недосяжні у райцентрі.

Як вирішуєте проблему популяризації державної служби?

Так, це проблема – у нас невисокі конкурси, невисока тенденція на зайняття посад. Можливо, десь не вистачає піару – бюджетні кошти обмежені і не дуже дозволяють піарити державну службу як роботу. Разом з тим ми комунікуємо з різними job-порталами, як виводять наші вакансії на ширший загал. На наші вакансії є лінк з сайту уряду, портал на сайті Нацагентства, є відомості з веб-сайтів кожного державного органу, де оголошуються конкурси. Ось, власне, і все. А нам потрібно ширше показати, що ми даємо на ринок. У нас сьогодні кілька тисяч вакансій, і для job-порталів це виявилося цікавим. Ми їх затягуємо в свою мережу і додатково комунікуємо з Державною службою зайнятості, яка теж знає, хто яку роботу собі шукає на ринку праці.

Тобто, єдина перешкода – це зарплата?

 – Так, зарплата у нас не дуже велика. Але останніми рішеннями уряду, зокрема, постановою №15, вона збільшена. Наприклад, оклад керівника департаменту – до 10 тисяч. Можливо, хтось починатиме з 2 тисяч гривень, але навчиться, набереться досвіду і швидко доросте до більш високих зарплат. Окрім того, є різні заохочення. Окрім матеріальних, є нематеріальні – грамоти, подяки, відзнаки уряду чи президента. Для багатьох моральна мотивація краща за матеріальну. Знаю колег, які, вибираючи між вищою зарплатою і здоровою атмосферою в колективі, обрали друге. Є ідея стандартизувати оплату праці – залежно від рівня відповідальності та внеску в роботу.

Скільки вже відбулося конкурсів на посади державної служби?

 – Торік було оголошено 20 472 конкурсів. Деякі конкурси не відбулися, по деяких не були відібрані кандидати. По них мають пройти повторні конкурси.

Після проведення конкурсів часто виявлялося, що переміг, м’яко кажучи, не найкращий кандидат. Хто в цьому винен?

 – Законом цей мандат відданий комісії з питань вищого корпусу державної служби. Є її склад, є рішення. Можливо, є бачення, що хтось із кандидатів був більш достойним. Якщо брати, наприклад, держсекретарів, то вони працюють і явно на своєму місці. Ще не відбулися призначення у Міненергетики, у МОЗ. Триває спецперевірка.