Тимчасово виконуючий обов’язки – посадовець із таким статусом дуже зручна модель для управління як майном державного підприємства, так і цілими міністерствами. Доведено в Україні.

Ставити “своїх людей” на потоки – не винахід влади останніх років. Навпаки, суспільний запит на зміни в політиці управління змусив урядовців запровадити конкурсні відбори на заміщення вакантних посад. Насамперед ішлося про управління державними підприємствами, які тривалий час називали основою політичної корупції. Проте з часом хвиля конкурсів змаліла – оновлені конкурсні комісії, озброєні удосконаленим законодавством, зіткнулися із блокуванням відборів у судах. Відтак посади опинилися у руках управлінців зі статусом “тимчасово виконуючий обов’язки”.

У деяких випадках це призначення відбувається через неспроможність “свого” кандидата перемогти на чесному конкурсі. Тому місце тримають для нього до кращих часів. А самим в.о. надзвичайно просто маніпулювати. Приклад Уляни Супрун, якій суд заборонив виконувати обов’язки міністра охорони здоров’я, мали би вивчити усі в.о. А їх чимало.

В українському уряді два міністерства тривалий час не мають очільників. Після відставки Олександра Квіташвілі 14 квітня 2016 року Міністерством охорони здоров’я керують заступники у статусі “виконуючий обов’язки”. Віктора Шапранського у липні 2016 року змінила Уляна Супрун, повноваження якої на чолі міністерства тепер знову вирішуватиме суд.

Відставка Тараса Кутового з Міністерства аграрної політики та продовольства відкрила вакансію власника головного аграрного портфеля, який спершу носив перший заступник міністра Максим Мартинюк, а відучора – Ольга Трофімцева.

Іще раніше з мостика виконуючого обов’язки керувала Міністерством фінансів заступник міністра Оксана Маркарова. А в Міністерстві інформаційної політики роботу міністра Юрія Стеця поступово перебирає на себе перший заступник Еміне Джапарова.

Яків Смолій майже рік виконував обов’язки голови Національного банку України після відставки-відпустки Валерії Гонтарєвої.

Уже другий виконувач обов’язків керує Державною фіскальною службою після відставки Романа Насірова. Обіцяний конкурс ніяк не оголошують.

Із жовтня 2016 року обов’язки голови Державного агентства автомобільних доріг виконує Славомір Новак.

У Фонді державного майна обов’язки голови після Дмитра Парфененка перейняв Віталій Трубаров. Повноважний керівник ФДМУ Ігор Білоус звільнився у квітні 2017 року.

У Державній службі геології та надр України в.о. голови змінюються із 2015 року.

Кількість в.о. керівників великих державних підприємств наближається до півсотні. Лише нещодавно легітимних директорів – Євгенія Кравцова та Ігоря Смелянського – призначено в “Українській залізниці” та “Укрпошті”, Натомість решта підприємств, особливо важливих для української економіки, управляються через інститут в.о.: “Укренерго”, “Об’єднана гірничо-хімічна компанія”, “Укрспирт”, “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, “Адміністрація морських портів України”, “Укрхімтрансаміак” та десятки інших.

Щоби змінити ситуацію, слід внести зміни в закони про Кабінет Міністрів та центральні органи виконавчої влади і чітко врегулювати питання статусу “в.о.” Але цьому опираються чиновники вищого рангу, які тоді втратять важелі управління підконтрольними підприємствами та установами. Криза державного управління лише поглиблюється.